Біографія

Небесний фотограф

«І кожен фініш – це, по суті, старт».

МАКСИМ БУРДА

Фотограф, активіст, співзасновник молодіжного хабу «Ватра — правильний простір», учасник Молодіжної ради міста Ковеля, член партії «Національний корпус», доброволець ТрО Волинської області, з початку повномасштабної війни — солдат Збройних Сил України.

Максим Бурда був посмертно нагороджений Президентом України, Володимиром Зеленським, орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «За жертовність і любов до України» Православною Цервкою України та званням «Почесного мешканця міста Ковеля» міським головою, Ігорем Чайкою.

Народився 30 січня 1997 року у м. Ковель. Випускник загальноосвітньої школи №8. Ще зі шкільних років займав призові місця у спортивних змаганнях, Всеукраїнських турнірах з рукопашу гопак, неодноразово брав участь у літньому, військово-патріотичному таборі «Волинська Січ». У 5 класі вперше зацікавився фотографією, а вже у 9 класі відфотографував перше весілля.

Здобув ступінь магістра спеціальності «Журналістика» у Національному університеті «Острозька Академія». У студенські роки брав активну участь у житті гуманітарного факультету, за що отримував подяки та грамоти.

Паралельно з начанням в академії працював графічним дизайнером у рекламній агенсії “Промо студя Фреш”. Свою дипломну роботу присвятив воєнній фотографії, не маючи, на той час, ще жодного відношення до військової справи.

Максим був із тих ідейних людей, які настільки твердо вірять у свою країну, що стають її зрілими будівничими, попри молодий вік. Тому після закінчення Острозької академії продовжив діяльність активіста вже у своєму місті, паралельно працюючи весільним фотографом. Став співзасновником молодіжного хабу «Ватра — правильний простір», де і до сьогодні проводяться мовні, книжкові, психологічні клуби, навчання з медицини для дітей та молоді міста.

Регулярно працював як фотограф для різноманітних соціальних проєктів. Був учасником Молодіжної ради міста та членом партії «Національний корпус», яка брала участь у позачергових парламентських виборах 2019 року.

Він був тим, хто у відносному мирі готувався до війни. Бо чітко знав, хто ворог. І у тому ж 2019-ому вступив до тероборони Волинської області. Регулярно виїздив на військові полігони, де навчався правилам ведення бою, тактичній медицині. Постійно допомагав волонтерам як громадянин, активіст і фотограф. Мав найвищі моральні принципи, які притаманні одиницям.

24 лютого, у перший день повномасштабної війни, не задумуючись ні на хвилину, добровільно приєднався до лав Збройних Сил України, хоча був комісований через хворобу хребта, і міг творити далі, допомогаючи армії. Але він обрав інший шлях, шлях Героя України.

З початку служби наполегливо прагнув потрапити до бойового підрозділу. Уже в складі 3-Ї Окремої Штурмової Бригади виконував бойові завдання зі знищення окупантів. Славився тим, що вправно керував БпЛА, філігранно наводив артилерію на ворога, завдяки чому було ліквідовано велику кількість росіян.

“У бойових умовах перед кожним військовослужбовцем стоїть дві мети: вижити і виконати бойове завдання. Слід зазначити, що виконання бойового завдання дуже часто є єдиним способом вижити”.
– Цитата, яку він востаннє зазначив в книзі “Психологія бою” за редакцією Андрія Романишина.

Але фотографія, а не військова справа, була його пристрастю ще зі шкільної лави. Саме фотографія запалювала його очі неймовірним світлом і надихала жити та творити. Він завжди прагнув стати відомим світовим фотографом, до якого формуватимуться черги на кілька років вперед. Тому постійно відточував свою фотомайстерність: проходив безліч навчань із підвищення кваліфікації, купував найякіснішу техніку для зйомок, читав спеціалізовану літературу.

Фотографія супроводжувала його і під час усіх 11 місяців військової служби. Він лишався вірним своєму справжньому покликанню, будучи вже солдатом. Символічним є його позивний «Фотограф», який він обрав для себе під чаc вступу до ЗСУ. Через свої світлини фіксував побут, навчання, портрети своїх побратимів, непрості емоції війни, перебуваючи під постійними обстрілами.

У листопаді 2022 року Максим створив Телеграм-канал «Military photographer», присвячений воєнній фотографії. Своїми роботами надихав не одну тисячу людей. Збройні Сили України неодноразово публікували його роботи на своїх офіційних сторінках. Вже під час служби отримував безліч пропозицій щодо організацій його персональних фотовиставок у різних містах України.

“Я не військовий фотограф чи журналіст, я, по факту, звичайний військовий, який інколи дістає фотоапарат із кишені. Перш за все, в руках я тримаю зброю, і лише, коли дозволяють умови та ситуація, дістаю фотоапарат.У цивільному житті, будучи весільним фотографом, який вдень танцює з нареченими, а вночі ретушує фото, я ніколи не тішив себе ілюзіями, що війна, яка тривала на Сході, не торкнеться усієї країни.Саме тому, в 20-их числах лютого, коли я замовив собі плитоноску, мої колеги відверто не розуміли це і радили, купити щось до фотоапарата. Але уже тоді я знав, що точно не буду в рядах тих, хто стоїть у черзі на виїзд за кордон”.
Цитата з Телеграм-каналу Максима

14 березня 2023 року Максим Бурда був посмертно нагороджений Президентом України орденом «За мужність» ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті держаного суверенітету та територіальної цілісності України.

25 травня 2023 року — медаллю «За жертовність і любов до України» Православною Цервкою України.

24 серпня 2023 року — званням «Почесного мешканця міста Ковеля» міським головою, Ігорем Чайкою.

200 фото Максима кохана Марія передала на постійне зберігання до Центрального державного аудіовізуального та елетронного архіву України.

Передані фото будуть використані із культурно-просвітницькою та популяризаційною метою. Зокрема доступ до них матимуть дослідники, які вивчатимуть цей період, режисерам, які зможуть включити їх у свої документальні проєкти, а також всім організаціям, які створюватимуть виставкові композиції, презентації для лекцій або конференцій, фото зможуть публікувати також у ЗМІ та сайтах, тощо.

Особисті речі Максима, шеврони, грамоти і т.д. були передані Ковельського історичного музею та до Національного музею історії України у Другій світовій війні у Києві . Передані речі будуть використані у майбутній виставках, презентаціях, лекціях та іншій культурно-просвітницький діяльності.

У рідній 8 школі Максима рідні створили стіну, де розмістили банер з біографією, і 12 робіт Максима з фотовиставки “Небесний Фотограф”.

📌Більше про усі заходи вшанування пам’яті Максима його коханою і мамою можна знайти у вкладці “Вшанування пам’яті”.

Після закінчення війни планував організувати персональну фотовиставку воєнного фото за весь час свого перебування на військовій службі.

Його мрію здійснюють рідні.
Вже більше пів року кохана Марія та мама Максима втілюють в життя його мрію — організовують його посмертні воєнні благодійні фотовиставки «Небесний Фотограф» по всій Україні. Фотовиставка включає в себе майже 200 фоторобіт Максима з Бахмута, військових навчать, полігонів, військового побуту.

Таким вони чином вшановують памʼять загиблого Героя Максима Бурди і всіх Героїв, які боронили і боронять нашу країну. Фотовиставки вже відбулися у 7 містах України: Ковелі, Острозі, Києві, Львові, Луцьку, Рівному та Черкасах. Кохана та мама Максима не забираються зупинятися і планують організувати фотовиставку «Небесний Фотограф» і в інших містах України.

Частину коштів з продажу фоторобіт і благодійного мерчу: листівок, футболок, худі, наліпок, магнітів з фото Максима перераховують до благодійного фонду “Янголи Азову”@azovangels, який займається пораненими, полоненими і їхніми родинами.

❤️ Історія стосунків Максима та Марії

Наші стосунки розпочалися у перший день війни, хоча до цього ми були знайомі цілих 2 роки. Попри це, обставини зробили усе, аби перший день війни став першим днем наших стосунків. Тому наше спілкування завжди було у непростих умовах. Загалом можу його поділити на 3 етапи.

Під час першого, з початку війни і до середини літа, спілкування було найбільше, адже Максим перебував у резерві у різних військових частинах, зокрема у Луцьку та Рівному, що недалеко до Ковеля. Могли відносно вільно спілкуватися та зідзвонюватися впродовж дня. Приїжджав додому Максим зазвичай один раз на тиждень або на два тижні. Часто я приїжджала до нього у різні міста, під час його звільнень.

Але кожного місяця він намагався перевестися у підрозділи, які беруть безпосередню участь у військових діях на передовій. Завжди недооцінював свою значимість, коли був у резерві. Був переконаний, що корисним та по-справжньому ефективним він буде лише на бойових діях. У той період часто відмовлявся від безкоштовної кави у закладах та від інших переваг для військових. Хоча я постійно питала його:

“Ти, незадумуючись ні на хвилину, попри хворобу хребта, військову комісацію, пішов добровольцем у ЗСУ перший день війни, будучи готовим ще тоді віддати своє життя. Ти розумієш, що це ВЖЕ подвиг?”

Але його особисті моральні принципи були вищі моїх слів.

У другому етапі, від середини літа до середини осені, спілкування ставало дедалі менше. Максим перевівся до іншого підрозділу, постійно адапотовувався до непростих умов перебування, зокрема біля Харкова. Зв’язок був не завжди хорошим, як раніше. Приїжджати став теж рідше. Один або два рази на місяць.

Тоді він так само ще прагнув попасти до бойового підрозділу. І вперто йшов до цієї мети.

Так ми опинилися у нашому третьому, найважчому етапі: від середини осені до останнього дня, 26 січня 2023.

В той період він вже був у складі 3 Окремої Штурмової Бригади, і тренувався на полігоні, все чекаючи бойового розпорядження. Воно прийшло на Святий Вечір…

Від того моменту спілкування стало найменше. Могли не бачитися кілька місяців. Якщо раніше, ми могли регулярно говорити, листуватися, обмінюватися відео, фото з котиками, яких він неймовірно любив, то вже у січні я неймовірно раділа двом реченням за весь день:

“Котунь, все добре. Я кохаю тебе“

За два дні до смерті, у вівторок, 24 січня, коли нам стало рівно 11 місяців, він зненацька написав ці слова, що на скріншоті ліворуч:

Знай, ти теж найкраще, що могло зі мною статися. Я теж кохаю тебе понад усе на світі. Просто знай це.

🎥 Відео з Максимом

Найбільше мріяв створити сім’ю з коханою Марією, завести рудого коргі та відкрити власну фотостудію. Героїчно загинув 26 січня 2023 року, біля Бахмута, у битві за Схід, під час виконання бойового завдання. За чотири дні до свого дня народження.

Після закінчення війни планував організувати персональну фотовиставку воєнного фото за весь час свого перебування на військовій службі. Його здійснили рідні.